Влад ІІІ «Дракула» – правда та вигадки 580 років із дня народження (Віталій Закладний)

" >

Auto Translate to Englishдракула 2

Важко в історії знайти відому людину, про яку б знали всі і водночас практично нічого не знали. Втім, саме до таких належить Влад ІІІ «Дракула».

Більшість із нас чула про вигаданого графа Дракулу, трансільванського вампіра середини XІX століття, а от про Влада ІІІ – Валаського господаря поінформоване тільки вузьке коло істориків. Проте цей історичний персонаж ніколи не був трансільванським дворянином, тим більше – вампіром. Брем Стокер створив свій літературний образ, взявши від правди тільки ім’я та провідну рису характеру – жорстокість Влада ІІІ.

Насправді Влад ІІІ жив у середині XV століття. Чи не найімовірніше, що він народився в листопаді або грудні 1431 року в місті Сігошиаре, у Трансільванії, в сім’ї валаського господаря Влада ІІ Дракули. Дуже цікаве походження цього прізвища. Справа в тому, що  румунською мовою слово «драко» означає одночасно і дракона, і чорта. Це найменування отримав батько нашого героя Влад ІІ, коли став членом Ордена Дракона, заснованого імператором священної Римської імперії Сигізмундом у 1408 році. Цей орден мав слугувати звільненню балканських країн від османської експансії. Його  рицарі носили на шиї медальйони із зображенням дракона.

Ситуація в балканських країнах була нестійкою: з одного боку, на включення їх у сферу своїх інтересів претендували угорські королі, з другого, Османська імперія. Балканські країни переважно православні, тож підпорядкування їх Угорщині означало примусове окатоличення. Недарма Константинопольський патріарх (а тінь Візантійської імперії у межах хоча б цього міста ще простежувалася) заявляв, що «краще побачити в Константинополі чалму, ніж папську тіару». Це було сказано у зв’язку з тим, що османи не вимагали насильницької ісламізації, тоді як католики примушували православних приймати католицизм. Невеличкі балканські князівства, як-от Молдавія, Трансільванія (Семигородщина), Валахія (Мультянія), були змушені маневрувати між сильнішими країнами. Тут доречно згадати слова лорда Болінгброка, який у славнозвісній «Склянці води» зауважив, що «тільки та маленька країна має якийсь шанс, коли на неї претендують два більш сильні сусіди».

Така доля випала і Валахії з її очільниками, які з калейдоскопічною швидкістю змінювали один одного на троні, заручаючись підтримкою або Угорщини, або Великої Порти. Значну, а часто і підлу та непатріотичну роль грали місцеві бояри, які намагалися дискредитувати та усунути від влади правителів, які чинили спроби приборкати їхні амбіції. Тому протистояння князь – османи, князь – угорці, князь – бояри було постійним атрибутом політики цих країн. Володар Валахії, як і інші князі невеликих балканських країн, постійно шукав сприяння то Великої Порти, то Угорщини, які могли його підтримати або, навпаки, усунути від влади, поставивши іншого, більш слухняного. Місцеві бояри, користуючись слабкістю центральної влади, захоплювали маєтності та кріпаків, багатшали, переслідуючи тільки свої інтереси, могли підтримувати або допомагати скинути небажаного правителя.

У такий-от час, 1448 року, 17-річний Влад ІІІ отримав з допомогою Туреччини  Валаський престол після вбивства місцевими боярами його батька, Влада ІІ, та одного з братів. Але на троні він утримався лишень кілька місяців і був позбавлений трону угорський королем Янушем Хуняді. Протягом кількох років юнак поневірявся  то у вигнанні, то у дядька, правителя Молдовського князівства. А після його загибелі втік до Угорщини, де протягом 4 років жив у Трансільванії, на кордоні зі своєю батьківщиною. Саме там молодий дворянин здобув маєтки і титул герцога Угорського королівства. У 1456 році Влад ІІІ знову повернувся у своє князівство, підтриманий угорськими військами і валаських боярами.

Відтоді почався найбільш яскравий період його володарювання. Отримавши престол, Влад ІІІ взявся за наведення своїх «порядків» у Волощині. Передусім він намагався приборкати бояр, які за відсутності твердої руки та частої зміни володаря почували себе незалежними можновладцями та повністю ігнорували центральну владу. Як свідчить легенда, граф зібрав 500 найзаможніших бояр і поцікавився, скількох правителів вони пережили. Наймолодший із них відповів, що пережив сімох князів. Розлютившись,  пам’ятаючи про наглу смерть від боярських рук батька і брата, Влад ІІІ звелів всіх посадити на палю. (Румунською «паля» – «цепа», «тепа» – загострений кілок, тупим кінцем закопаний вертикально, на який насаджували людину. Поступово загострений кінець усе глибше занурювався в тіло, завдаючи покараному нелюдських мук. На палі людина помирала іноді кілька днів.)

Звідки у Влада ІІІ пристрасть до такого виду покарання? Колись він був відправлений до Туреччини як заручник свого батька Влада ІІ. Там хлопець бачив цей поширений вид страти, тож і впровадив на своїй батьківщині. Влад ІІІ носив два прізвища, одне з них – Дракула – було спадковим від батька Влада ІІ Драки. Отже, Дракула – син Драки. Це родове наймення зіграло свою роль при звинуваченні графа у зносинах з темними силами, як було сказано вище, бо ж румунською «драко» означає «чорт». Хоча йшлося про належність графа до ордену Дракона. Відомо, що він був вправним рицарем, брав участь у турнірах, відзначався як гарний вершник і як людина з добрим фізичним здоров’ям. Медальйон із драконом Влад ІІІ носив на шиї, вибивав на своїх монетах і наказував зображати на фресках храмів. Простий люд, серед якого творилися потім легенди, ставився до таких фактів негативно. Тож формувалася думка про володаря як про жорстоку і кровожерну людину.

Влад ІІІ навів у країні жорсткий лад щодо чесності своїх підданих. Будь-хто, виявлений у крадіжці, підлягав жорстокому та скорому покаранню. Таким злочинцям відрубували руки, здирали з живих шкіру, варили в казанах, але найбільше граф любив садовити винних на палю. При цьому він виявляв чорний гумор: більш знатних людей садовили на вищі палі, простіших – на нижчі. Іноді палі мали химерний вигляд, були зігнуті, злочинців насаджували ротом, через живіт. Фантазії володаря не мали меж. Тому довго жителі Валахії вирізнялись своєю чесністю. За легендою, у час його правління біля джерела стояла золота чаша, з якої люди пили воду, і ніхто з них не вкрав коштовної посудини. Інша легенда розповідає про те, як один купець, знаючи про чесність місцевих жителів, залишив мішечок з грошима на возі, а вранці недорахувався кількох монет. Він поскаржився володарю, і того ж дня йому повернули вкрадені гроші, а злодій корчився на палі. Купець перелічив повернуті кошти і, виявивши зайву монету,  приніс її Владу ІІІ. Володар узяв монету і сказав: «Якби ти не повернув цю монету, то ти сидів би на палі поряд з крадієм».

Отримавши під своє управління маленьке князівство, в якому проживало не більше 500 тисяч чоловік, граф Дракула створив невелику, але боєздатну армію. З нею він протистояв загарбницьким намаганням Туреччини. У 1461 році Влад ІІІ відмовився від протекторату Порти, припинив виплачувати данину султанові, чим спровокував його на військове вторгнення у Волощину. 17 червня 1462 року вночі він зі своїм невеликим військом напав на 30-тисячну армію Мехмеда ІІ, завдав йому нищівного удару і змусив відступити назад до Туреччини. Проте, залишаючись  самим собою, всіх полонених турків Дракула посадив на палі, при цьому своєрідно святкував перемогу, бенкетуючи серед тих, хто конав у муках. Коли один із придворних виказав відразу до цього звірства, його теж посадили на палю, але дуже високу, «щоб не бачив і не чув, що відбувається нижче».

Відомо, що Влад ІІІ будував багато церков, замків, міст. Але при цьому теж проявляв дивацтва і жорстокість. Так, споруджуючи фортецю, він змушував брати участь у цій справі всіх прочан, які йшли до монастиря на церковне свято. На цих роботах люди були задіяні так довго, що їхній одяг зносився повністю, і деякі працювали зовсім голі. Будучи будівничим, граф міг за найменшу провину спалити село, зруйнувати місто, а всіх жителів посадити на палю. Як свідчить легенда, одного разу Дракула стратив ціле місто, в якому було 30 тисяч жителів, включно з жінками і дітьми. Причому еліту цих населених пунктів він саджав на палю на підвищених місцях, горбах, щоб бачили «своїх підданих». За свою пристрасть до цього виду страти вже після смерті він отримав друге прізвисько Цепеш, або Колосажатель.

Не просто склалася доля у Влада ІІІ. Під тиском турецького війська він був змушений втекти до Угорщини, залишивши в замку Поенарі свою дружину, яка покінчила життя самогубством, викинувшись із вікна фортеці, щоб не дістатися туркам. Угорський король Матіаш Корвін звинуватив графа у зносинах з турками, арештував його та 12 років протримав у в’язниці. Під кінець ув’язнення можновладець змінив гнів на милість і навіть віддав за Дракулу свою родичку і допоміг здобути трон, прогнавши молодшого Владового брата, ставленика Порти. Є дані про те, що під час перебування в Угорщині граф перейшов з православної віри у католицизм. Але володарював він не довго. Як розповідає легенда, в 1476 році, повернувшись на престол, він поновив військові дії з Туреччиною і загинув в одному з боїв.

Дані про те, як помер Влад ІІІ, суперечливі. За однією з легенд, у бою його простромили списами свої ж воїни, переплутавши Влада ІІІ з турком (він любив перевдягатись у турецький одяг). Ця версія малоймовірна через те, що армія Дракули була невелика, тому кожен вояк знав, як виглядає його командир, навіть перебраний в іншу одіж. Очевидно, його вбили турки або невдоволені жорстокою рукою володаря бояри. Це твердження більш правдоподібне, бо є відомості, що голову Влада ІІІ відрубали та в посудині з медом відправили до султана у Стамбул.

Після загибелі тіло Дракули поховали у Сганівському монастирі. Могила біля вівтаря, де мало бути тіло Влада ІІІ, виявилася порожньою і сплюндрованою. У ній знайшли кістки тварин. Поховання володаря виявили пізніше, розкривши могилу на вході до храму. Хоча тіло повністю зітліло, дорогоцінне військове вбрання та інші артефакти вказували на належність можновладцеві. Існує дві версії, чому його прах відданий землі не в офіційній гробниці, а на вході: за першою, так поховали небіжчика, щоб відволікти турків від осквернення справжньої могили, за другою – щоб кожний міг топтати ногами прах великого злодія і грішника.

Мабуть не один історик, або пересічна людина знайомлячись з історичними даними, стосовно Влада ІІІ Дракули – Цепеша, допускав думку про те, чи не є він душевно хворою людиною, одержимою ідеєю завдавати мук людям. На жаль, таке виправдовування звірств є безпідставним. Дії Влада ІІІ на протязі свого життя були виваженими, цілеспрямованими, у нього були ясні та зрозумілі цілі, хоча засоби в їх досягненні були жорстокими. Такі вчинки характерні для людей, у яких є вроджені, або набуті, в процесі формування особистості, патологічні риси характеру (психопатії). Важко прослідкувати спадковість Влада ІІІ, але його характер формувався в жорстокий, нелюдський період історії.  З дитинства він був заручником, пізнав приниження, погрози і навіть можливість бути закатованим. Безумовно все це значно вплинуло на формування характеру в дитинстві та підлітковому віці під час перебування в Туреччині. Там він бачив постійні жорстокі страти, катування. Розрізняють кілька видів психопатій. І одна з них психопатії збудлива – найбільш підходе до характеру та вчинків Влада ІІІ.

Так ким же насправді був Влад ІІІ Дракула, 580 років з дня народження якого  виповнюється цього року?  Зрозуміло, що він – не стокерівський вампір. Нині ставлення до нього як історичної особистості навіть на батьківщині, у сучасній Румунії, неоднозначне. Одні вважають його героєм, який відстоював незалежність рідного краю, інші – кровожерним людиноненависником. Удивляючись в один із найбільш імовірних портретів Влада ІІІ, бачимо вольову, сильну людину з жорстоким поглядом. І мабуть, чи не найточніше Влада ІІІ Дракулу – Цепеша схарактеризував у своїх нотатках («Сказання про Дракулу воєводу») один із учасників московського посольства великого князя Івана ІІІ, які відвідали Волощину: «Був у Мунтянській землі воєвода, християнської грецької віри, ім’я його по-валаськи Дракула, а по-нашому – Диявол. Він був таким жорстоким та мудрим, що, яке ім’я його, таке і життя його…»

грудень 2011р                                                                                                                                                                                 

Віталій Закладний