Цинізм – як основа «демократичних» виборів по-українські

" data-yashareImage="http://lissovaslobidka.com/wp-content/uploads/2015/01/12217678-300x225.jpg">
12217678

Вибори в Україні ніколи не були основані на чесності, людяності і доброму ставленні до людей. Абсолютно завжди ми з вами були лише засобом досягнення мети, а наше благополуччя було лише гучним лозунгом, і нічого спільного з реальними намірами політиків не мало.

Проте цинізм партійних діячів у 2014 році досяг мабуть таки свого апогею. Більш огидної передвиборчої кампанії Україна ще не знала. Витрачені мільйони на красиві білборди, телерекламу і підкуп виборців, на фоні недостатнього фінансування наших військових на сході, занепаду економіки та гуманітарної катастрофи Донбасу – це лише одна ложка дьогтю в і без того не прозорому меду. Один за одним сучасні герої нації ставали знаряддям набору голосів у брудних руках рекламщиків та політтехнологів. Якщо раніше ми бачили їх лише у новинах, то тепер з кожного рекламного постеру, лайтбоксу чи білборду на нас дивилися надихаючі образи «нового покоління влади». Знаєте, мені дуже цікаво було спостерігати,  як усі політичні сили, біжучи одна у одної по головах, розштовхуючи конкурентів, намагалися переманити солодким пряником відомих та шанованих у суспільстві людей: героїв майдану, військових, комбатів добровольчих батальйонів та волонтерів, які ризикуючи своїм життям намагалися змінити країну на краще. Звичайно, вони все вірно розрахували, і ці особистості на перших місцях у списках партій суттєво піднімали рейтинг. Але ж вибори пройшли, і ті люди що вселяли надію у людей, давали змогу повірити в те, що все не так погано, ставали звичайними клоунами на арені цирку під назвою «Верховна Рада», обіцяючи бити один одному пики, звинувачуючи один одного у брехні та продажності. Безумовно є серед цих людей і такі, котрі дійсно йшли у Раду працювати для народу, але хто ж їм дасть щось змінювати?! Вони потрапили у світ де все вирішують обрані, і їх один, два чи десять чесних голосів нічого не варті. Але навіть не цей факт надихнув мене написати пост.

Всі знають що у політиків є одна дуже погана звичка – забувати про свої обіцянки після виборів. Ми вже давно звикли до «Зменшимо податки», «Зробимо дороги», «Здолаємо корупцію», але «Батьківщина» обіцяла дещо інше і незвичайне … Мова піде про Надію Савченко. Так, у мене як і у більшості моїх знайомих, ставлення до усієї цієї ситуації з нашою льотчицею різко негативне.  І, можливо, навіть негативне ставлення до самої Надії, хоча вона в цьому зовсім не винна. Вона стала заручником не тільки ворога, але і партії, яка дуже сильно хотіла потрапити в Раду, але розуміла що рейтинг її лідера, кульгавої і вже не такої гарної Юлі, стрімко падає, навіть швидше за гривню, і треба з цим щось робити. Вони вирішили запропонувати полоненій допомогу, в обмін на її ім’я. Звісно Надія погодилася! А хто б на її місці відмовився від шансу вийти на волю?! От тільки вона забула що обіцянки політиків нічого не варті. Зовсім нічого!

В підсумку «Батьківщина» своє отримала, набравши майже 6% голосів виборців. Я на 100% впевнений в тому, що якби не історія Савченко, то Юлія Володимирівна зайняла б почесне місце на смітнику історії разом з комуністами і Тігіпком. Ну не вірю я в те, що знайшлося в Україні майже мільйон громадян що досі вірять Тимошенко. Весь її електорат – це сусіди по в’язниці  і родичі членів оновленої партії. Ну ще моя неврівноважена сусідка. Немає в цій партії за кого голосувати. Немає! А от визволити Савченко, повіривши ЮВ, знайшлося багато охочих. От тільки біда в тому, що після оголошення результатів виборів про Надію забули. Ні Юлія Володимирівна, ні її однопартійці, не роблять ніяких конкретних дій для її звільнення. А мали б робити! Так, були якісь спроби підняти істерію у СМІ, але цього ж не достатньо! Судіть самі! Перший номер списку партії сидить у в’язниці в країні що неофіційно, але фактично є нашим ворогом при цьому отримуючи зарплату народного депутата України. Над нею знущаються, призначуючи психіатричні експертизи, їй висувають просто абсурдні звинувачення, вона сама намагається боротися з ворожим режимом, оголошує про безстрокове голодування, весь світ виражає їй свою підтримку і наголошує на необхідності діяти, а от ті хто обіцяв допомогти і на цьому непогано піднялися  – спокійно сидять у Раді і ділять крісла.  Їм взагалі немає ніякого діла до цього. Вони своє отримали.

То що ж буде на наступних виборах? Чим ще готові знехтувати українські політики для того щоб залишитись при владі? Якими цінностями будуть жертвувати заради галочок навпроти потрібного прізвища? І що повинно статися, щоб до Надії Савченко знову з’явився інтерес у можновладців? Ще одні позачергові вибори? Загроза люстрації? Можливо треба щоб уся країна оголосила голодування? То якщо немає іншого шляху повернути їм здоровий глузд, я – ЗА!

Автор: Денис Полтавець